Май Ван Фан

Перклад Тетяни Грицан Чонка на Українську Мову

Тетяна Грицан-Чонка, письменниця

ЕРА СМІТТЯ

(Епічний)

Розділ ІІ: ГЛИБОКІ ЧЕРВОНІ РІКИ

Згасаюча нічна лампа розбуджує річку крові. Кров змішана з  чорною кров'ю, і бруд капає. Червона нав'язливість.

*

Це схоже на те, ніби хтось щойно затягнув мені кордон на шиї і витягнув у вузьку коридору стрічку , в невідомості та затхлості. Я піднімаю голову вгору і відчуваю, як моє горло забивається. Час від часу моє тіло надівоється  на цвях або кусок скла на землі. Я подряпаний, з кривавим  таким  гострим болем. Кров робить моє тіло слизьким, і я ковзаю, немов їду  на склі. Я кидаюсь в купку з такого ж гнилого та розриданого тваринного залишку. Гердан на моїй шиї швидко прибирається, щоб використати його для тягання інших тіл, таких як моє. Я бачу початок зміни караулу, тому затримую дихання, лежу лицем додолу, без руху, фальшую своє власне мертве тіло.

*

При зміні вартия не бачу, як вартовий з минулої зміни щось передає вартовому з цієї зміни. Новий солдат просто стоїть на своїй позиції. Можливо, це є лаз, можливість, помилка, відсутність відповідальності. Можливо, вони виконали процес неправильно. Або, можливо, це стало звичкою дозору, оскільки вже довгий час на цій вежі не було жодних серйозних помилок, жодних ускладнень, щоб викликати серйозні проблеми. Я повзаю позаду не підозрюючого вартового, моцно вдаряю по його потилиці. Я прив'язую його до вікна чергового будинку, одягаю його форму, випускаю ще теплих тварин, сподіваючись, що вони виживуть. Я швидко втікаю.

*

Я страждаю від кошмарів, де рослинність стає жовтою і в'яне, сиплячись спричиненою анемією. Сухі листи приводять мене до ери втрати крові, ери недооцінки крові, ери похвали крові в її експлуатації. Душа невідомої статі тягнеться по стеблу листя і визнає, що колись була краплею крові. Поруч дерево та квітоклов перехрещують руки і відмовляються обговорювати засмучену душу. Та крапля крові тоді має таку ж форму, як крапля роси, що несе світло з нічних зірок, крапля дощу свіжого з ранку, слід апельсинового соку, коли він капає по підборіддю малюка. Це крапля сльози, яка осідає в куточку ока, повного надії та очікування.

*

Кров проливалася в обширних калюжах на подвір'ї сільського будинку громади після сесій громадського засудження в період земельної реформи. Жінка, яка колись неправдиво звинуватила свого свекра в тому, що він змусив її бути його секс-рабинею, тепер покоїться на тому ж кладбищі, де його поховали. Її незаспокоєна душа приходить побити у його ковчег, щоразу вибачаючись перед ним кожного вечора на сутінках. Він повернувся до живих у сні, кажучи їм вибрати один з найяскравіших днів в пізній весні, щоб переказати свою сумну історію, тільки один раз. Потім більше не говорити про це.

*

Сон про кров пахне сильним запахом, який притаманний камерам самоізоляції, тим, що використовуються для патріотичних солдатів, вірних до смерті. Вони абсолютно вірять в ідеали, які вони обрали, і мріють про найкраще для людей і Батьківщини. Вони свідчать про тих, хто зраджує своїм ідеалам та товаришам, намагаючись свідомо підривати їхній правильний шлях, вкриваючи його кров'ю. В моєму сні, я бачу, як замки на дверях камер самоізоляції розкриваються. Сильний запах все ще тут, але патріотичні солдати давно пішли.

*

Кров виринає. Кров накопичується, кров на крові, у боях. Ліси створеніі з крові повних трупів. Ріки та потоки пам'ятають майже кожне тіло, водойми і озера бачать набряклі тіла, які тонуть чи плавають. Кров проливається, коли багато людей можуть це побачити, і навіть коли ніхто не бачить. Судьби самі завершилися і назавжди закінчилися. Кров бризнула, а колись люди ранилися внутрішніми кровотечами. Кров згортається швидко і не може  ніяк затвердіти. Кров’ю  вмиються і видаляються всі сліди, кров проникає в темні простори ґрунту, виходить через сточні судини. Кров хвилюється і зве одягати іншу кров без того, щоб її бачити.

*

Сьогодні всі сплять вночі, поки темно-червона річка тече поруч. Люди сплять з відкритими ротами, сплять, протягнувши руки й ноги, сплять, як квітка, що зачиняє свої пелюстки, сплять, як ті фрукти, що втратили свіжість, сплять у позі чаплеподібної пташки, сплять, як мертві, сплять, навіть голови схиляють, сплять, стоячи, сплять, сидячи, сплять, працюючи, сплять, тримаючи їжу в роті, сплять, обіймаючи свої груди, сплять, нахиляючи голову на руку, сплять, залежаючися на когось поряд, сплять, лежачи лицем вниз, сплять на правому боці, слинотечею, стогнучи, сплять з відкритими очима, сплять, йдучи до дверей й відчиняючи їх, сплять, займаючись справами в туалеті, сплять, випускаючи сечу, сплять змореністю, раптово видуванням повітря, з хропінням, немов грозою.

*

Згадуються спогади, що відновлюють простір минулого. Гострі кінці спилюваних дерев'яних дощечок, звуки сухого вибуху куль, люди, які використовують свої тіла як станції для гвинтів або замазування стрільниць, плями чорнил висохлих на столі допиту, стоги понумерованих протоколів зустрічей, запечатана виборча скринька, святкування підвищення заробітної плати, візит до лікарні, щоб відвідати хворого, дарування квітів людині, що йде на пенсію, останній погляд на обличчя родича, привітання комусь, щойно призначеному... Всі ці спогади появляються холодно, такі точні, ніби графіки для постановки п'єси. Режисер п'єси раптово з'являється як магік, таємниче посміхається, а потім йде на перекур. У мить він стає організатором, ясновидцем, пророком.

Грицан-Чонка Тетяна Василівна:

Грицан-Чонка Тетяна Василівна — українська письменниця, живе на Закарпатті. Членкиня Національної спілки письменників України, лауреат міжнародних та Всеукраїнських премій та переможець багатьох конкурсів. Твори автора перекладені польською, японською, китайською, італійською, турецькою, грецькою, англійською, азербайджанською та іншими мовами.

Природний ландшафт України